363. Спартак (Орджоникидзе) - Карпаты (Львов) - 0:1 (0:0).

4 сентября 1979. Орджоникидзе. Стадион «Спартак». 25000 зрителей.

Судья: Гванцеладзе Г. (Тбилиси).

Спартак: Олейник, Гутиев, Суанов, Сафрониди (Хуадонов, 70), Худиев, Мириков, Васильев, Бабенко, Амбалов (Борзенко, 70), Зазроев, Чихладзе.

Карпаты: Швойницкий, Родин, Суслопаров, Саулевич, Щербей, Броварский, Баль, Дубровный, Дикий, Мосора, Буловчак (Антоненко, 76).

Гол: 0:1 Мосора (75).

— Ми грали в Орджонікідзе зі «Спартаком», і наприкінці матчу забили єдиний, як виявилося, гол. На трибунах люду було більше 25 тисяч… Конструкція арени була дуже цікавою — трибуни нависали над полем, тому емоційний гул вболівальників можна було почути, ніби над своїм вухом. На 75-й хвилині ми з Володею Диким вирвалися на одного захисника. Мій партнер протягнув м’яч і віддав мені поперечну передачу, тому я забивав уже в порожні ворота.

— Претензії вболівальників стосувалися положення поза грою?

— Захисник «Спартака» намагався створити офсайд, але перейшов лінію у середині поля, тож під час передачі ми справді були за його спиною. Але ми з Диким стартували зі своєї частини поля. Про який офсайд тут можна говорити? Коли я забив, то мені здалося, що стадіон почав руйнуватися. Із трибун у буквальному розумінні зійшла лавина…

— Часу на святкування взяття воріт ви не мали?

— Я тільки повернувся лицем до своїх воріт і побачив, що Юра Суслопаров біжить у тунель… Судив той матч Гванцеладзе з Тбілісі. Він кинувся навтьоки, а його намагалися наздогнати два тушканчика з немалими животами. Якби хлопці були в кращій фізичній формі, то без проблем догнали б арбітра.

— Із футболістів не постраждав ніхто?

— Ні, ми втекли в роздягальню. Там просиділи півтори години. Потім до нас почали заводити солдатів із розбитими головами. Згодом до нас заходить якийсь чоловік і каже: «Хлопці, виходьте й догравайте. Іще 15 хвилин залишилося». Нам нічого не залишалося, як вийти на поле. Приїхав міністр внутрішніх справ Північної Осетії й особисто гарантував безпеку учасників матчу. Тих 15 хвилин ми провели у своєму штрафному майданчику. Гравці «Спартака» ніяк не могли забити. Лише за дві хвилини до кінця матчу захисник суперника пробив так, що Швойницький виявився безсилим — м’яч летів у сітку. Але в той момент невідомо звідки у воротах взявся Левко Броварський. Лев Рудольфович дуже рідко грав головою, але в цьому моменті він зіграв бездоганно й вибив м’яч із порожніх воріт. Цікаво, що на табло до кінця матчу горіли «нулі» — вирішили не провокувати місцевих уболівальників і не писати справжній рахунок. Так ми з перемогою залишали стадіон в оточенні міліції.

Рассказ Игоря Мосоры газете "Украинский футбол"