1939 год. 26 ноября (Товарищеский СССР).      сборная Львова - Динамо (Киев) 2:6 ЛьвовОстальные матчи


Стадион "Погонь". В оставе ДК играли А. Идзковский, П. Комаров, М. Балакин, В. Гребер, Н. Махиня, П. Лайко, В. Шиловский, Б. Афанасьев, О. Клименко, Й. Качкин, И. Кузьменко.


Источник: Медиа библиотека Динамо Киев от Алексея Новика
редактирование    2016-02-02 22:15:02


ІСТОРИЧНИЙ МАТЧ ЛЬВІВ - КИЇВ

Через два тижні ми організували збірну (міжнаціональну) команду Львова, що мала зіграти футбольний матч з футболістами Києва. Як нас інформували, в довоєнний період київська команда «Динамо» задавала тон в спортовому житті і була однією з кращих не тільки в Україні, але й в цілому СРСР. З 1936 роком, коли в розиграшах чаші і чемпіонату брали участь передові спортові клуби СРСР, то «Динамо» здобуло 1936 року друге місце в чемпіонаті і третє місце 1937 року. В 1938 році цікавим було те, що, незважаючи на те, що кияни забили найбільшу кількість голів, вони завоювали лише четверте місце.

У день зустрічі, 26 листопада 1939 року, вранці падав сніг. Хоч робітники очистили майдан сніговим плугом і місцями зеленіло чисте поле, залишилася ожеледиці; Мене, як єдиного українця, призначили капітаном збірної Львова. Хтось же мусив репрезентувати західноукраїнських футболістів! На одинадцять гравців збірної було вісім поляків, два євреї і лише один українець.

Яка іронія, яка гіркота! В історичному матчі Української Республіки лише один українець! Після мого короткого привіту я вручив представникові Києва букет квітів. Львів´яни також одержали квіти. Кияни говорили про визволення з «панського гніту», про возз´єднання в одну сім´ю і славословили партію і вождів. По обміні прапорцями, кияни привітали публіку окликом одноразово «фізкульт-привіт!» Ми також привітали публіку окликом «фізкульт-привіт!»

І ще одне дуже важливе. Як і всі футбольні команди в СРСР, київські футболісти – це професіонали, що за свої ігри-тренування отримували заробітну платню. Це був їх хліб щоденний. Загартовані в тяжких боях за першість країни і підготовлені фізично в щоденних навчально-тренувальних заняттях, вони становили монолітну цілість. На противагу цьому збірна Львова – це лише гравці і любителі футболу; аж ніяк не професіонали. Це нашвидкуруч згруповані в одну одиницю і виголоднілі війною футболісти, без особливих тренувань, без тренерських інструкцій. «Грати, як умієте», – було нам сказано.

Звичайно, перші хвилини гри витрачаються на перевірку противника. Не так було в киян. Матч у них почався вже з першої хвилини гострими швидкими наступами й темпом. У загальній та індивідуальній боротьбі відчувалася технічна, а особливо фізична підготовленість гостей. У поєдинках, в усіх двобоях ми програвали. Ми відбивалися від загартованих киян, як від стіни. Ще в додатку – поле було слизьке І несприятливе для будь-яких комбінацій незатренованих футболістів. Звичайно, у вирі гри я не прислуховувався... та... стривай! Чи я розумію мову, якою наші брати говорять?! Чи це мова українська? Вони розмовляють по-російському! А це ж мають бути наші брати-наддніпрянці, брати-українці! Такого не бувало в СТ «Україна». Під польською займанщиною українська мова була для нас, гравців, нашою національною гідністю, нашою гордістю! А вони? Хто вони?

Розчарування, гнів, досада оволодівають мною, лють. Я обігрую двох захисників і здобуваю провідний гол для Львова. За п´ять хвилин повторилось точно те саме. Підвищую рахунок до 2:0. Але на тому й скінчилося. Решта 65 хвилин належали динамівцям. У першій півгрі зрівняли рахунок – 2:2. У другій – кияни швидко мною щільно «заопікувалися». Один, а то й два «сторожі» на мене полювали і не відступали ні на мить. У другій півгрі початкові хвилини ще проходили в рівній боротьбі. Кияни кондиційно сильніші, кращі у спільній, сцентралізованій грі, все частіше підходили до воріт львів´ян. Господарям не ставало сил швидко повертатися з лінії атаки в тили, цього вистачало, щоб гості підвищили рахунок до 6:2.

Чи були кияни кращі за нас? Фізично-тлетично далеко кращі. Технічно вони продемонстрували рівень гри, який рівнявся середньоєвропейському (Відень – Прага – Париж). Львів´яни могли розраховувати у кращому випадку на нічийний результат. Глядачів на трибунах були незлічимі маси, проте вони чомусь не виявляли жодного ентузіазму.

Ось що писала про той історичний матч преса: «...Гра, як і слід було чекати, привернула увагу тисяч глядачів. Відбулось перше знайомство футболістів двох напрямків: кияни вже грали з трьома захисниками, як передбачалось, системою «дубль-ве», а львів´яни все ще дотримувались старого варіанту «п´ять у лінію». Ясна річ, двоє захисників не могли впоратися з трьома висунутими вперед нападаючими гостей, і двоє крайніх форвардів – М. Балакін та І. Качкін, як то кажуть, вільно гуляли по флангах атаки. Вони вдвох і забили у ворота львів´ян 5 голів. Загальний рахунок матчу — 6:2».

Увечері в готелі «Брістоль» всі учасники гри мали спільну вечерю. Участь у ній взяли також спортові власті й управління міста з посадником Єременком. Атмосфера, в якій проходив бенкет, була овіяна теплом і дружбою. Промови (за винятком однієї) були українською мовою, навіть навіяні патріотизмом. Підкреслювали, що західні українські землі раз і назавжди з´єднані з УРСР (Українською Радянською Соціалістичною Республікою), в якій спорт буде процвітати і репрезентувати всі прошарки суспільства, а не тільки панські інтереси і їх класи.

Після закінчення вечері київські футболісти підходили до нас на дружню бесіду, щоб обмінюватися думками. Але тут знову вони один до одного зверталися й говорили російською. Один-одинокий русявий, літами ще юнак, Іван звертався до нас постійно українською. Було очевидним, що брати-наддніпрянці проміняли свій найбільший скарб, свою мову на російську. Тут же начальник команди «Динамо», тренер і також деякі київські футболісти пропонували мені, а то й настоювали, щоб я перейшов до київського «Динамо». Мене приваблював виїзд до вимріяної старовинної столиці України – Києва. Одначе, все недавно пережите, сьогоднішні змагання, зустріч та розмови вплинули на мене дуже негативно! Я відмовився. Керівник команди, начальство, тренер наполегливо і рішуче вимагали мого виїзду до Києва зараз же. Врятував мене і тимчасово відклав це питання Панченко. Йому я був ще потрібний у Львові для організації спортового життя.

"Львівський «батяр» у київському «Динамо»". ОЛЕКСАНДР СКОЦЕНЬ.

Источник: Медиа-библиотека Динамо Киев от Алексея Новика
редактирование    2016-02-02 22:15:02


Голы : качкин 1:0 балакин 2:0 шиловский 3:0 комаров 4:0 скоцень 4:1 балакин 5:1 скоцень 5:2 качкин 6:2. 15 000 зрителей. После 1 тайма 4:0.

Источник: Сайт федерации футбола киева
редактирование    2019-07-07 11:19:34

Фото, рисунок:    Как загрузить рисунок?



Добавить отчет о матче:
Источник:


Рейтинг@Mail.ru
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика
При поддержке сайта ФК "Динамо" (Москва)