Остальные матчи  1933  12 июня   Динамо (Киев) - Динамо (Харьков) 2:1 Первенство Всеукраинского ПСО Динамо


«Динамо» (Київ) — «Динамо» (Харків) — 2:1 (0:0)[ред. | ред. код]
12 червня 1933 року (понеділок). Київ. Стадіон «Динамо» ім. Балицького. 18000 глядачів.
Суддя Романенко (Харків).
«ДИНАМО», КИЇВ: Ідзковський, Тютчев, Весеньєв[9], Панін[10], Сухарєв, Єпішин[11], Путистін, Шегоцький /к/, Сердюк, Прокоф´єв, Махиня. Інструктор Коген Л.
«ДИНАМО», ХАРКІВ: Москвин, Рогозянський, Фомін К., Фомін М., Фомін Вол. /к/, Привалов, Копейко[12], Паровишников, Грубер, Ливенцев, Лісний. Представник Романенко.
Голи: Махиня (67), Шегоцький (88) — Привалов (69).
«
… Наше кавказьке турне було ніби увертюрою до великого футбольного сезону. В Києві на нас чекало серйозне випробування — матч з харківським «Динамо», яке не просто представляло тоді столицю Радянської України, а й вважалося найсильнішою командою республіки і однією з провідних у країні. Відбутися матч мав на нашому новому стадіоні. Ця найбільша на той час спортивна споруда на Україні відіграла велику роль у розвиткові футболу в нашій республіці. Розташований у центрі міста, поміж парками та схилами Дніпра, стадіон «Динамо» й нині викликає загальне захоплення своєю мальовничістю, якоюсь неповторністю. В тридцяті роки він був найголовнішим центром усього спортивного життя в місті.
Перед зустріччю двох найсильніших українських команд спортивний Київ жив футболом. За тиждень перед матчем у касах не лишилося жодного квитка. Кияни сподівалися побачити цікаву гру, захоплюючий футбольний спектакль у виконанні популярних майстрів шкіряного м’яча. Правда, були в київській команді й новачки, і глядачів це, звичайно, інтригувало. Їм хотілося побачити, чого варті дебютанти улюбленої команди. Звичайно ж, Єпішину, Путистіну і мені хотілося показати себе з найкращого боку. На поле динамівського стадіону ми вийшли в такому складі: А. Ідзковський, Ф. Тютчев, В. Єпішин, М. Путистін, К. Шегоцький, О. Шульц-Сердюк, В. Прокоф’єв, М. Махиня, І. Панін, В. Сухарєв, В. Весеньєв. Партнери заздалегідь попередили мене, що я гратиму проти свого тезка — Костянтина Фоміна, відомого на той час футболіста, різкого захисника, який інколи й до недозволених прийомів вдавався, аби перешкодити суперникові вийти на ударну позицію. На жаль, я відмахнувся від цієї перестороги, за що й був одразу покараний. Перше ж зіткнення з Фоміним ледь не скінчилося для мене катастрофою. Харків’янин, коли я намагався обійти його на штрафному майданчику, стрибнув на мене і, відбиваючи м’яч правою ногою, водночас лівою сильно вдарив мене в груди, та ще й глузливо глянув. Було дуже боляче, але я підвівся і, вдаючи, що нічого не сталося, побіг туди, де йшла боротьба за м’яч. Костянтин Фомін «ловив» мене протягом усього матчу, та я уникав нових інцидентів. Моїх фінтів він ще не знав, і мені не раз вдавалося залишати його за своєю спиною, загрожувати воротам. Правда, гола у першому таймі я так і не забив, бо все-таки дуже хвилювався, поспішав з ударами. Суперникам теж не вдалося добитися успіху, і на перерву команди пішли при нульовому рахунку. Мабуть, досвідчених, сильних харків’ян такий хід подій не задовольняв. Ми ж поки що вважали своє завдання виконаним, бо стримали натиск грізних суперників… На другий тайм гості вийшли з наміром будь-якою ціною подолати опір нашого захисту. Рішучий штурм не зарадив їм. Київські захисники грали самовіддано, впевнено. Та особливо відзначився воротар Антон Ідзковський. Він брав «мертві» м’ячі, і трибуни захоплено аплодували чудовому голкіперові. Стримавши штурм, кияни й самі розпочали активні наступальні дії. В середині другої половини зустрічі М. Махиня пройшов з м’ячем майже до лицьової лінії і під гострим кутом послав його в сітку воріт гостей. Та, мабуть, радість приспала нашу пильність, бо не встигли ми опам’ятатися, як м’яч, пробитий лівим крайнім нападником І. Приваловим, влетів у ворота Ідзковського. Антон помилився, він винувато поглядав на партнерів, але ніхто з нас не збирався йому дорікати… І все ж ми здобули перемогу. До кінця гри вже лишалося кілька хвилин, коли я одержав точний пас на штрафному майданчику, двічі перехитрив Фоміна і спокійно забив вирішальний гол. Мій «опікун» готовий був плакати з відчаю, а я залишав поле задоволений тим, що зумів по-спортивному довести перевагу техніки над грубістю …
»
— книга «У грі та поза грою» К.В.Шегоцького за 1991 рік, с. 48-51

Источник: https://uk.wikipedia.org/wiki/Динаміада_УСРР_з_футболуредактирование     2019-07-30 15:57:05

Источник:




Рейтинг@Mail.ru
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика
При поддержке сайта ФК "Динамо" (Москва)